Окупація території Кримського півострова мала наслідком системні порушення
міжнародного права та прав людини. Право на освіту рідною мовою та мовами
національних спільнот системно та свідомо порушується з боку російської федерації (далі
– рф), зокрема стосовно використання української мови в освітньому процесі. Де-факто це
стало частиною загальної російської політики насильницької асиміляції, що передбачає
заперечення української ідентичності як такої. У спеціальних доповідях Управління
Верховного Комісара з прав людини ООН йшлося, що російська влада в Криму
відмовляла групам, які сприймалися нею як ворожі, в праві на різні прояви української та
кримськотатарської культури та ідентичності.
Освітні інституції тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим та міста
Севастополь (далі – ТОТ АР Крим та м. Севастополь) стали відігравати роль ключових
інструментів окупаційної влади зі включення регіону в російський соціокультурний простір.
З цією метою проводилося системне знищення можливості вивчення української мови та
предметів українознавчого циклу на ТОТ АР Крим та м. Севастополь, де в локальному
освітньому процесі, крім цього, впроваджується безальтернативна русифікація та
мілітаризація. За оцінками української сторони, щодо української мови на ТОТ АР Крим та
м. Севастополь з боку рф застосовується комплексна політика, що характеризується як
лінгвоцид. Уповноважений із захисту державної мови Тарас Кремінь вказував², що
окупаційна влада перетворила процес знищення української мови на системну державну
політику, яка передбачає використання широкого спектру репресивних інструментів – від
заборони освіти рідною мовою до фізичного знищення її носіїв.
Секретаріат Уповноваженого з захисту державної мови документує³ факти лінгвоциду на
окупованих територіях. Зокрема, йдеться про знищення інфраструктури української освіти
– закриття шкіл з українською мовою викладання, руйнування закладів культури та освіти,
арешти та вбивства за спілкування українською, прояви дискримінації за мовною ознакою
(лінгвіцизм). В цілому лінгвоцид⁴ може трактуватися як різновид етноциду, спрямований
на нищення мови як невіддільної складової ідентичності тієї чи іншої етнічної спільноти.
Історично поняття⁵ етноциду було впроваджено в США Рафаелем Лемкіним одночасно з
синонімічним поняттям геноциду в 1944 році. Сьогодні етноцид може визначатися як
цілеспрямована державна політика зі знищення культури та ідентичності, в тому числі й
мови, тих чи інших етнічних груп.
Право кожної людини на освіту ґрунтується на принципах доступності, якості та
недискримінації. Загальна декларація прав людини⁶ (стаття 26) гарантує право на освіту,
наголошуючи на її свободі та загальнодоступності. Зокрема, освіта повинна бути
спрямована на повний розвиток людської особи і збільшення поваги до прав людини та
основних свобод, сприяти взаєморозумінню, терпимості та дружбі між усіма народами,
расовими або релігійними групами. Подібно Конвенція про права дитини⁷ (статті 28–29)
встановлює, що освіта має сприяти повному розвитку особистості, повазі до прав людини,
її культурної та етнічної ідентичності. Міжнародні стандарти, які застосовуються щодо
освіти рідною мовою, рекомендують, щоб навчання рідною мовою «по можливості
здійснювалося до останнього ступеня освіти», як вказано, наприклад, у Керівних
принципах ЮНЕСКО щодо мов та освіти («Освіта у багатомовному світі», Установчий
документ ЮНЕСКО з питань освіти, Париж, 2003, частина III, принцип I). Ці стандарти
орієнтовані на створення умов для розвитку особистості, сприяння громадянській
свідомості та інтеграції у вільне та плюралістичне суспільство, з забезпеченням рівного
доступу до знань для всіх верств населення. Комітет ООН з економічних, соціальних і
культурних прав вказував, що держави-учасниці несуть безпосередні зобов’язання щодо
права на освіту – наприклад, гарантії того, що це право буде виконуватися без будь-якої
дискримінації (Комітет ООН з економічних, соціальних і культурних прав, Зауваження
загального порядку № 13: Право на освіту (стаття 13 МПЕСКП), 8 липня 1999 року, пункти.
6 (б), 43, 50.)
У Тбіліській декларації та резолюції Парламентської Асамблеї Організації з безпеки і
співробітництва в Європі «Порушення прав людини та основоположних свобод в
Автономній Республіці Крим та місті Севастополь» від 2016 року йшлося про зростання
репресій, насильства та дискримінації проти етнічних українців у вказаних регіонах. Крім
цього, було висловлено глибоке занепокоєння у зв’язку з тим, що на ТОТ АР Крим та м.
Севастополь зникає можливість здобуття освіти українською мовою та її вивчення
внаслідок тиску на адміністрації шкіл, а також на вчителів, батьків та дітей з метою
припинення викладання та вивчення української мови, що ще більше обмежує присутність
української мови та культури на окупованому півострові⁸.
Міжнародне гуманітарне право встановлює особливі норми, які забезпечують захист
цивільного населення та інфраструктури, зокрема освітніх закладів, під час збройних
конфліктів та окупації. Норми міжнародного гуманітарного права встановлюють обов’язок
держави-окупанта щодо сприяння належній роботі навчальних закладів, а стаття 38
Конвенції про права дитини зобов’язує держави дотримуватися норм міжнародного
гуманітарного права щодо дітей в умовах збройного конфлікту. Так, відповідно до статті
50 (1) Женевської конвенції IV⁹: сторона, що окупувала, повинна в співробітництві з
державними та місцевими органами влади (окупованої території) сприяти належному
функціонуванню закладів, відповідальних за піклування про дітей та їхню освіту. Крім
цього, держава-окупант зобов’язана підтримувати status quo у сфері освіти: вона має
сприяти продовженню роботи наявних освітніх закладів і не може змінювати their змісту
або нав’язувати свою ідеологію. Зміни в освітній системі допускаються тільки в разі
абсолютної необхідності та з дотриманням принципів недискримінації і збереження
культурної, мовної та національної ідентичності населення. Таким чином, основна ідея
міжнародного гуманітарного права у сфері освіти на окупованих територіях полягає у
збереженні попереднього стану освітньої системи, убезпеченні учнів і педагогів, а також у
недопущенні примусової реалізації чужих ідеологічних моделей у навчальному процесі.
https://crimeacenter.org.ua/wp-content/uploads/2026/04/dosldzhenna_ukr_versa.pdf