Крим і ЮНЕСКО: скільки коштує серйозне занепокоєння

22:3701 Лютого 2026

Джерела:

https://voicecrimea.com.ua/uk/analytics/post/a0b72487-2b86-48de-95fd-d8b91ba9594e/

Україна завжди доволі активно працювала в напрямі захисту культурної спадщини як на національному рівні, так і на міжнародному. Культурна спадщина в Криму попри кількаетапне підпорядкування, моніторингу і управління об’єктів спадщини в Автономній Республіці Крим, стан яких контролював республіканський комітет АРК, також постійно перебувала у полі зору як державних, так і громадських пам’яткоохоронців, фахових наукових спільнот. 
Підтвердженням цього були постійні протистояння між пам’яткоохоронцями і забудовниками, орендарями та іншими користувачами, коли виявлявся факт неналежного використання або й руйнування пам’ятки. Власне, цей процес з одного боку свідчив про активний урбаністичний розвиток регіону, з іншого — про відчуття відповідальності суспільства за культурну спадщину, ставлення до пам’яток саме як до спадщини.

Одним із помітних як для українців, так і для іноземців напрямів збереження пам’яток був процес номінації до списку всесвітньої спадщини. Станом на 2014 рік в Криму статус пам’ятки всесвітньої спадщини мало лише стародавнє місто Херсонес Таврійський із хорою. Решта шість номінацій були подані, але не схвалені до цього списку, перебували у так званому попередньому списку пам’яток. Це Бахчисарайський палац Кримських ханів, комплекс пам’яток Судацької фортеці, Кримська астрономічна обсерваторія, торгові пости і фортифікації на генуезьких торгівельних шляхах, культурний ландшафт «печерних міст» Кримської Готії, історичне середовище столиці Кримських ханів у Бахчисараї (Список).

Пов’язана така ситуація була передовсім із жорсткими вимогами до консервації і реставрації пам’яток всесвітньої спадщини, прийнята провідними світовими організаціями, такими як ЮНЕСКО, ІККРОМ, ІСОМОС. Методики до консервації і реставрації пам’яток культурної спадщини, які використовувалися у СРСР і згодом у більшості пострадянських країн, зокрема в Україні, загалом не відповідають основним засадам консервації світового рівня. Тому потреби у підготовці фахівців, створенні нових реставраційних центрів і лабораторій стали найскладнішим завданням для України на шляху до світових стандартів збереження спадщини. Крім того, наші пам’ятки потребували створення новітніх генпланів, планів управління і використання, відповідного оформлення земельних ділянок, на яких розташована пам’ятка, створення сучасної системи охорони і моніторингу стану об’єктів.
Попри складність цей шлях ми долали і внесення Херсонесу Таврійського до списку всесвітньої спадщини є цьому підтвердженням.

Скриншот з офіційного сайту ЮНЕСКО
Скриншот з офіційного сайту ЮНЕСКО
Загалом довоєнний період співпраці із пам’яткоохоронним напрямом ЮНЕСКО в сфері культури можна охарактеризувати як дуже позитивний, такий, що привів українських реставраторів до світових стандартів, музейників і пам’яткоохоронців зорієнтував на європейські підходи до збереження і використання культурної спадщини, почався перехід від радянської й пострадянської школи реставрації і менеджменту до прийнятих у Європі методик.
Позитивною була також співпраця із ЮНЕСКО низки пам’яткоохоронних організацій, наприклад, «Збережи старий Київ», які виступили проти забудови центральної частини Києва, зокрема на Ярославому Валу, Андріївському узвозі, на Подолі.

Із початком окупації Криму перед українською владою постало завдання моніторингу пам’яток в Криму, найперше місце серед яких зайняв Херсонес і пам’ятки, номіновані до списку всесвітньої спадщини.

Вплив РФ на ЮНЕСКО

І, власне, з цього моменту починається вервечка проєктів під егідою ЮНЕСКО, які існують заради себе самих. Починаючи з довгого мовчання ЮНЕСКО щодо окупації Криму, лише згодом висловленим глибоким занепокоєнням ситуацією навколо Херсонесу Таврійського, було розпочато дуже повільний і безрезультатний процес притягнення до відповідальності країни-окупанта. Активність України у захисті пам’яток світової спадщини при цьому підвищилась, це призвело до обрання України до комітету світової спадщини  на термін 2023-2027 роки.

У 2025 році на засіданні виконавчої ради ЮНЕСКО діям росії в окупованому Криму висловили засудження 44 країни-учасниці організації. Цьому передувала доповідь Генерального директора ЮНЕСКО Одрі Азуле, де вона навела найкричущі факти порушень і зловживань окупантів на півострові.

Анонімні джерела в організації повідомляли, що фактично до 2022-2023 років Російська Федерація активно діяла в ЮНЕСКО через Бюро Комітету всесвітньої спадщини, намагаючись там погодити свій проєкт археологічного парку Новий Херсонес. Керівників незаконних з огляду міжнародного права і українського законодавства археологічних експедицій в окупованому Криму, які по-варварські розкопали частину давнього міста під забудову Нового Херсонеса, зокрема С.Л.Соловйова, планували зробити експертом ЮНЕСКО і через його посередництво надалі погодити зміни на пам’ятці світової спадщини в комітеті і центрі світової спадщини. Тому група «Гуманітарна політика» Експертної мережі Кримської платформи  розпочали активну протидію та інформаційну компанію про діяльність росіян в Херсонесі: найперше — створили і поширили звернення до генерального директора ЮНЕСКО пані Одрі Азуле.

У зверненні експерти наголосили на необхідності виключити РФ із членів ЮНЕСКО за злочини в сфері гуманітарного права, зокрема проти культурної спадщини; посилити моніторинг ситуації в Криму; посилити інформування міжнародної спільноти про те, що відбувається на окупованих Росією територіях; внести Херсонес Таврійський в список пам’яток під загрозою.

На жаль, позбавлення РФ статусу країни-учасниці ЮНЕСКО не відбулось. Основним поясненням стало те, що країна-засновниця не може бути виключена із організації. Це пояснення виглядає доволі дивно, адже РФ ніколи не була країною-засновницею ані ООН, ані його підрозділів, а отримала цей статус як правонаступниця СРСР. Не відбулося також надання статусу пам’ятки під загрозою Херсонесу Таврійському. Тут поясненням став діючий протокольний механізм встановлення цього статусу, який можливий лише в разі фізичної присутності експертів на пам’ятці і його візуального огляду. Наші аргументи щодо кардинальної зміни технічних можливостей дистанційного моніторингу від часу створення механізму в середині 20 століття і потреби зміни протоколу прийняття рішення комітетом всесвітньої спадщини лишилися досі непочутими.

Проте в частині моніторингу ЮНЕСКО відкрило низку програм, які відбулися і відбуваються зараз. Дистанційний багаторівневий моніторинг (моніторинг росмедіа, російського законодавства, рішень окупаційної влади, суспільної думки країни-агресора і населення окупованих територій, супутникове спостереження, інша перевірена інформація) загалом ситуації на окупованих територіях і пам’ятки всесвітньої спадщини Херсонесу Таврійського відразу продемонстрував системні порушення РФ міжнародних зобов’язань щодо культурної спадщини.

Зараз це порушення можна охарактеризувати як створення країною-окупантом на окупованих територіях іншої реальності — і матеріальної, і емпірично-ідеологічної.

Попри зафіксовані і задокументовані дистанційним моніторингом порушення міжнародних нормативних документів країною-окупантом якісь подальші дії, які б призвели до позитивних зрушень, не відбуваються. Фактично, далі визнання неправомірності дій і засудження країни-агресора справа не йде.

Давайте розберемося, чому так відбувається. Отже, механізм роботи ЮНЕСКО в сфері захисту світової спадщини загалом відбувається у кількох організаціях і діє в межах конвенцій ЮНЕСКО: це Комітет всесвітньої спадщини і його керівний орган — Бюро, а також Центр світової спадщини, виконавча і організаційна структура при Комітеті.

Комітет розглядає питання використання дійсних пам’яток, внесення до списку номінованих пам’яток і модерує список пам’яток під загрозою. Для прийняття рішень комітет залучає експертів ІСОМОS ІССRОМ, які надають відповідні висновки. Назагал це відбувається шляхом фізичного відвідування експертами пам’ятки. Але були і виключення, наприклад, під час останньої війни в Сирії моніторинг проводився дистанційно, а рішення було ухвалене незважаючи на відсутність офіційної місії ЮНЕСКО в Пальмірі  та інших постраждалих пам’ятках.

Україна натепер є членом Бюро Комітету, заступницею Голови Бюро, обрана строком до кінця 48 сесії (2025-2026).

Я,  як член World Heritage Watch здійснюю моніторинг низки дійсних і номінованих пам’яток світової спадщини в Україні, зокрема, Херсонесу Таврійського. За результатами моніторингу було опубліковано кілька статей у звітах цієї організації у 2024 та 2025 роках із описом загальної ситуації і зафіксованих порушень.

Неодноразово експерти як World Heritag Watch, так і експертної мережі Міжнародної кримської платформи зверталися також до ЮНЕСКО із закликом внести Херсонес до списку пам’яток під загрозою. Проте і від українських урядових уповноважених, які брали участь у 46-й сесії Комітету всесвітньої спадщини, і від представників Центру всесвітньої спадщини було отримано інформацію, що це не було зроблено і навіть не ставилося на порядок денний. В першому випадку українські урядовці пояснили це складною процедурою і обмеженістю в часі виступів делегацій, в другому – співробітники Центру наголосили, що це питання взагалі не ставилося країною-учасницею, тобто Україною.

Де початковий пас цього футболу наразі навряд чи вдасться встановити, але стан справ такий — далі глибокої стурбованості справа не рухається.

Взаємодія Україні із ЮНЕСКО в галузі захисту спадщини

Україна взаємодіє із ЮНЕСКО через низку утворених державою виконавчих і консультативних органів. Безпосередня взаємодія відбувається через постійного представника України при ЮНЕСКО, цю посаду зараз обіймає посол України у Франції Вадим Омельченко. За даними МЗС протягом останніх п’яти років активність представництва істотно зросла, що підтверджується також збільшенням вдвічі фінансових витрат. Припускаю, що це в першу чергу кошти на відрядження офіційних українських делегацій, які беруть участь у засіданні органів ЮНЕСКО. Крім того, в Україні діє Національна комісія України в справах ЮНЕСКО, яку нещодавно очолила пані Мар’яна Беца. Ймовірно, її призначення пов’язане із необхідністю посилити координацію між різними відомствами і організаціями, що співпрацюють по програмам ЮНЕСКО.

Я маю доволі скептичні прогнози щодо цього, адже фактично комісія є консультативним органом. Вона не впливає на виділення фінансування для тих чи інших програм, не формує порядок денний, який би відображав пріоритетність і послідовність фінансування тих чи інших програм ЮНЕСКО в Україні. За даними МЗС в Україні працює чимало програм ЮНЕСКО в галузі культурної спадщини. Проте навіть коротке ознайомлення із їх результати на тлі нинішньої ситуації каже про відсутність координації. Складається враження, що більшість програм не мають конкретної мети, а працюють заради самих себе. Лишається також незрозумілою система взаємодії між Національною комісією у справах ЮНЕСКО і Постійним представництвом при ЮНЕСКО.

Мої спостереження за ситуацією протягом кількох років, намагання достукатися до ЮНЕСКО щодо першочергових кроків захисту об’єктів світової спадщини в окупованому Криму невтішні. Ми не виробили своєї власної стратегії взаємодії із цією організацією в її засадничих цілях — тобто захист пам’яток. Не можна назвати стратегією використання ЮНЕСКО як майданчика для медіа і інформаційних приводів. Це лише ситуативні зиски, які ми отримуємо через свою участь.

Відсутнє також загальне бачення ситуації в самих структурах ЮНЕСКО, доволі різних і таких, що мають різні тенденції, в тому числі негативні. Про несформовані пріоритетні завдання і неефективну координацію я вже зазначала.

Не все це є провиною України, адже всі ці негативні тенденції характеризують саму структуру ЮНЕСКО, включно із беграундом нового очільника організації. Але це не означає, що ми як країна-учасниця, маємо це толерувати. В нашій ситуації ми можемо стати авангардом позитивних зрушень, принаймні, спробувати це зробити.

Назагал, порівнюючи співпрацю з ЮНЕСКО в мирний час, тобто до 2014 року, і у воєнний, основним висновком є неспроможність ЮНЕСКО діяти в умовах війни. Усі механізми організації є моніторинговими, який не є фактичним механізмом захисту, а лише інструментом. Ймовірно, що ще не всі можливості міжнародного права використані в сфері охорони світової спадщини, це питання варто детально розглянути юристам-міжнародникам.

Насамкінець маю ще нагадати конкретну точку незадіяна, яка може дати нам додаткові можливості. Комітет всесвітньої спадщини займається моніторингом і захистом як пам’яток культурної, так і природної спадщини. Проте ми там виступаємо лише в царині пам’яток культурної спадщини, цей процес модерує Міністерство культури. Наразі лише одна українська пам’ятка природи представлена в списку світової спадщини, у попередньому списку представлено декілька номінацій пам’яток природи. Жодної пам’ятки Криму, фантастично багатого унікальними природними ландшафтами, там не має.

Опуцький природний заповідник на ТОТ АР Крим, викоритовується окупаційними військами як полігон. Фото Вікіпедія, 2013 р.
Взагалі відсутня будь-яка активність природоохоронців, їх нема ані в міжнародних представництвах, ані на майданчиках ЮНЕСКО. І це не є проблемою ЮНЕСКО, це як раз наша внутрішня проблема дискоординації різних відомств, можливо пов’язана із небажанням того ж мінкульту співпрацювати іще із кимось в цьому напрямку, або ж відсутністю інтересу до такої діяльності у відомств, які опікуються природними ресурсами. Принаймні так виглядає ззовні. Одним із факторів також може бути активність експертного середовища в сфері культурної спадщини, адже чиновникам набагато простіше працювати із вже готовими опублікованими аналітичними матеріалами визнаних науковців, ніж шукати експертів, визначати пріоритети і всю доказову базу формувати власноруч.

Тож скільки коштів виділяється на всі програми ЮНЕСКО в Україні і наскільки вони адекватні отриманим результатам? Як виявилося, така офіційна статистика відсутня. Тож поставлене питання лишається риторичним: скільки коштує серйозне занепокоєння?

Евеліна КРАВЧЕНКО, експертка 
Міжнародної експертної мережі Кримської Платформи,
старший науковий співробітник Інституту археології НАН України
______________________________
Публікація підготовлена за фінансової підтримки Німецького фонду Маршалла Сполучених Штатів Америки. Її зміст є виключною відповідальністю автора і не обов’язково відображає позицію Німецького фонду Маршалла.

Приєднайтесь

Залиште контактну інформацію