Олександр Харченко: Київ не закриєш газопоршневими двигунами по 10 МВт, йому потрібно три великих ТЕЦ

У січні Київ частково без опалення, водопостачання і хронічно в екстрених відключеннях електроенергії. Останні кілька днів графіки не діють і на Київщині, жорсткі обмеження в багатьох регіонах України. 23 січня в Укренерго пояснили: ситуація в енергетиці погіршала, бо кілька енергоблоків вийшли в аварійний ремонт. У кращому разі аварійні обмеження скасують за певний час і вдасться повернути планові графіки погодинних відключень, яких багато українців чекають уже, як найбільшого блага. Але чи буде це «у кращому разі», якщо росіяни не припиняють масованих ударів?

Ми запитали в директора Центру досліджень енергетики Олександра Харченка, наскільки реально дочекатися хоча б стабілізаційних графіків ще в січні, чи можуть західні партнери вкотре нас виручити з енергетичної біди, яким шляхом слід виходити з кризи цієї зими і як відновлювати систему генерації в найближчі роки, щоб вона була вже менш вразливою до ворожих атак.

Потрібен хоча б тиждень без обстрілів і плюсова температура

Пане Олександре, що наразі з енергосистемою? Стан погіршився після обстрілу в ніч на суботу і навіть підвищення температури не допомогло?

Була ще одна атака, також сфокусована на Київському регіоні, як і удари 9, 13 і 18 січня (то були більші хвилі, а в проміжках щодня ще щось же летіло). Ситуація точно не покращується. Але реально катастрофічною стала атака 9 січня. Вони на досить довгий час відключили повністю київські ТЕЦ і зараз у столиці немає власної генерації. І це велика проблема, бо в Києві гігантське споживання і раніше його щонайменше наполовину місто закривало внутрішніми джерелами генерації. Зараз вони пошкоджені настільки, що казати, нібито запрацюють протягом кількох тижнів, було б неправдою. Треба заживити Київ повністю ззовні. А високовольтні мережі, для цього плановані, теж суттєво пошкоджені.

Ось зараз в Чернігові теж вимкнення — це, можна сказати, вторинне явище. Він постраждав, бо атакували київський регіон, накривали по периметру всі об’єкти, близькі до київського енерговузла. І заодно, схоже, уразили якийсь об’єкт на Чернігівщині.

І от через одну потужну атаку, коли, як знаємо з заяви президента, у нас просто не було протибалістичних ракет, балістика влучила практично вся, у нас просто вибило систему. Якби ні, то все було б абсолютно спокійно, керовано і ми б мали передбачувані зрозумілі графіки. А зараз навіть невеликий відсоток того, що прилітає, створює додаткову проблему, бо ми не маємо досить часу, щоб відновитися. Ще наприкінці грудня такі влучання не були б проблемою, бо у нас був запас міцності. Який він зараз — не скажу, що знищений, бо частково щось відновиться, — але частково і дуже нешвидко. Тож, ситуація саме в київському енерговузлі дуже складна.

Паралельно московити намагаються атакувати видачу з АЕС і все, що з цим пов’язано. Там вони великих успіхів не мають, але задіяна тактика тисячі порізів. Нічого суттєво знищити не можуть, та кожного разу дрібні пошкодження також вимагають по 2-4 дні на відновлення.

Разом з морозами, які ще тримаються, це створює додаткове навантаження. Коли опалення то є, то немає, люди намагаються максимально використовувати електрику і це викликає проблемні ситуації.

Завдяки чому ще хоч трохи світла маємо? Якимось віддаленим генеруючим блокам чи імпорту?

По суті, так. Атомна генерація працює, плюс залишки теплової і працюють ГЕС, хоч і не на повну потужність, бо зараз ще замало для них водного ресурсу. В таку погоду нам на країну було б потрібно всього 17,5-18 ГВт, а маємо десь 11,5 і можемо натягнути обсяги імпорту до 13-ти. Але саме Києву в морози треба десь 1,9-2 ГВт, а є близько 700 МВт. І з цих 700 ще приблизно 180 бере критична інфраструктура. Ще й неможливо передбачити споживання по чергах. Чому постійно відбуваються аварійні відключення? Ось є будинок, енергетики знають, що він завжди споживав 100 кВт, а тепер його вмикають і він починає споживати 300. Бо — відкладений попит, люди кидаються все вмикати одночасно і тут же починаються дрібні аварії. Все увімкнули — і трансформатор автоматом будинок вимкнув. Відключив запобіжник, щоб не допустити більшої аварії. Або якийсь кабель не витримав навантаження, бо й так старенький і йому вже давно погано, і відгорів. Поки вам його відремонтують — це знов час без електрики.

Щоб покращити ситуацію, гадаю, нам потрібен хоча б тиждень без обстрілів (або щоб вони відбивались ППО практично повністю). А поки таких умов у енергетиків немає.

Щодо цифр — цікаво з погляду здатності відновлюватися. Ось у вересні 2024 року експерти говорили, що в Україні на той час було всього 9 ГВт з 18 потрібних. І ось цьогоріч у Давосі міністр економіки заявив, що від жовтня 2025 росіяни вибили нам 8,5 ГВт генерації. Звідки її стільки взялося? За рік встигли аж так багато відновити?

Абсолютно точно, ми дуже багато відновили. Реально, ми входили в цей сезон з робочими 17,5 ГВт.

Треба повернути спочатку довіру, потім — західну допомогу

А можуть нам зараз західні партнери якось з цим допомогти? Щодня бачимо новини, що сотні генераторів з країн ЄС до нас їдуть. Вони відіграють відчутну роль?

Чесно? Поки воно приїде, вже стане непотрібне. Механізми надання допомоги європейцями наразі надто повільні і неефективні. Треба розробляти нові механізми. Припустимо, нам в супер екстреному порядку відправлять до Києва якісь генератори і вони прибудуть за два тижні. Через два тижні у нас буде плюсова температура і ніхто на них працювати не буде. Або відновимося до стану, коли генератори не будуть потрібні. Звісно, воно все десь в резерв стане, і будуть фотографії, великі досягнення… і велика вдячність ЄС, що він в принципі допомагає. Але єдиний насправді ефективний шлях допомоги зараз залежить від обох сторін. Ми маємо, на мою думку, чітко сказати: шановний Євросоюз, хочете допомагати енергетиці — допоможіть грошима. Це буде набагато швидше і ефективніше і купимо те, що нам треба. Величезна кількість металолому, відправленого в Україну з усієї Європи та США, лежить саме як металолом по закутках.

А нам зі свого боку треба прибрати те, що зупиняє таку допомогу зараз: ризик корупції. Показати прямий ефективний механізм прозорості і зрозумілості самого процесу, щоб змогли нормально видавати нам кошти.

Щоб пішли по-справжньому конструктивні процеси, ще не досить усунення команди Галущенка? Чи вона не вся ще усунута просто?

Відкриваємо джерела, консервативні в оцінках, і дивимось, яка частина його людей залишаються на своїх позиціях. Читаємо вчорашнє звернення голови комітету енергетики ВР про те, що знову відбулося між Енергоатомом, НКРЕКП та з продажем електроенергії. Як гадаєте — це підвищує наші шанси отримати реальну допомогу, а не піар і звітність?

Ще один аспект — багато людей відреагували на новину так: а де ж наглядова рада? А її в Енергоатомі анонсували і не призначили. Були заяви, що ми тут відібрали незалежних членів наглядової ради, певні анонси — і не призначили досі нікого, контракти з членами не підписані. Як це впливає на довіру європейських партнерів щодо надання допомоги в енергетиці? І деталі Міндічгейту вони чудово знають.

Це значить, що міністерство не допрацьовує в плані контролю, чи Енергоатом має певну автономію і діє як держава в державі?

Він офіційно підпорядковується Мінекономіки. Тому саме в цьому аспекті це питання — не до Міненерго. Почитайте, що писав депутат Ярослав Железняк, і що — в публічному зверненні голови комітету з питань енергетики ВР Андрія Геруса щодо останніх витівок Енергоатому і НКРЕКП, де 100% призначенців були призначені туди Галущенком і його командою…

Тобто ще потрібні капітальні чистки, а ми їх і близько не бачимо.

Щоб ми добилися реальної довіри партнерів, потрібно, щоб вони побачили реальні дії. Процес пішов: треба визнати, деякі заступники почали звільнятись з Міненерго, і, зокрема, одіозні особи. Але процес загалом поки що в режимі “ми вам пообіцяли, а робити не поспішаємо”.

Хочемо повернути довіру партнерів — треба інтенсифікувати цей процес. А ще запропонувати партнерам ефективний механізм надання допомоги, бо зараз єдиний реальний шлях — через фонд підтримки енергетики України при Секретаріаті Енергетичного Співтовариства. Туди всі партнери скидають гроші, але в них процедури займають приблизно рік — від моменту, відколи українська компанія подала заявку, до моменту, коли підписують контракт з постачальником.

Що буде, якщо всю допомогу, яку сьогодні потребуємо, будемо чекати рік? Цебто — сидіть, українці, зайвий рік без електрики, зате всі будуть впевнені, що процедура прозора, тендер відбувся за правилами. У них відключень немає і теплопостачання працює (хоч поганенько загалом по Європі, але працює). Це в нас відключення і проблеми, це ми маємо запропонувати швидкий і ефективний механізм, що забезпечив би прозорість процедур закупівель і розподілу обладнання і дозволив би європейським партнерам розуміти, що і як відбувається. І такий механізм існував до вересня 2024 року, це — Укренерго. Аж до корпоративного скандалу, спровокованого звільненням Кудрицького (голова Укренерго у 200-2024 роках — Ред.) і виходом з Наглядової ради незалежних членів, які заявили про політичний тиск. До того Укренерго отримало приблизно 1,5 млрд євро допомоги і останні 200 з хвостиком мільйонів з тої суми вони зараз якраз доїдають (і доїдають вже дуже швидко), а нового від того часу нічого й не надійшло.

Ваше враження — у владі, у тих колах, від яких це залежить, є розуміння ситуації, що треба робити?

Я до влади не маю ніякого стосунку, я з ними не спілкуюсь, я їм не цікавий…

У мене є великий заряд позитиву відносно Дениса Шмигаля і його професійності, але він зараз, ймовірно, у повному цейтноті, оскільки зайшов на позицію, коли навколо — розвал. А йому на суто бюрократичні процеси хоча б час потрібен, щоб заступників призначити, людей перевірити. В будь-якому випадку, міністру потрібен час, щоб команда почала ефективно працювати, а ми ще й зараз у супер кризі. Розумію, що там дуже складна ситуація, але ми не можемо чекати — вона сама не вирішиться. Потрібні активні дії і одне з дуже важливих завдань — повернення довіри партнерів. Самі не вигребемо, грошей немає.

Вже пора залучати інвестиції і робити ставку на газ

Щодо виходу з ситуації — просто зараз і в далекій перспективі. Припустимо, в найближчі тижні не буде вже катастрофічних обстрілів (а є певні прогнози чи то інсайди, що росіяни поки що не здатні на дуже масовані атаки). То найближчим часом просто помалу ремонтують, відновлюють систему?

Чому ж, в ніч на 24 січня вони цілком змогли і 300 шахедів, і 20 ракет запустити, і це вже досить масовано. Інша справа, що порівняно з 9 чи 13 січня значно краще відпрацювали сили ППО. Якщо працюватимуть і далі в режимі, коли в них досить ресурсів, щоб ефективно відбивати атаки, то це дасть нам паузу, необхідну, щоб відновлюватись.

Тобто короткотерміново — спокійний тиждень дасть нам графіки в Києві, нормальну роботу опалення і водопостачання. Далі складно передбачати, але десь за півтора-два місяці ці графіки перейшли б у доволі комфортний режим. Тобто, десь до двох черг (одночасних відключень — Ред.), умовно кажучи. І теоретично можна було б розраховувати, що в квітні-травні чи й навіть наприкінці березня (якщо дуже пощастить) будемо вже досить комфортно жити. Знов-таки, якщо припустити, що атаки відбиваємо планово і кілька ракет в одну точку не влучають.

Як будемо в липні-серпні жити залежить від того, як зможемо відновити генерацію і що нове вдасться запустити. Але, думаю, що оскільки в цілому графік ремонтів атомних енергоблоків — це святе, його чіпати не можна, то липень-серпень можуть бути складнішими. Просто через те, що більше споживання і менше генерації буде доступно.

Ну і далі — максимально активна підготовка до наступного опалювального сезону. Зокрема, і збільшення кількості газопоршневих двигунів, максимізація зусиль на тому, щоб будувати все, що можна, в секторі швидковстановлювальної (тобто за місяці, а не роки) — легкої газової генерації і забезпечити її приєднання, роботу. Це — ключові елементи підготовки.

Інший горизонт — це три-п’ять років, і отут треба максимально працювати вже зараз над залученням іноземних інвесторів, над пошуком шляхів заведення в українську енергетику приватного західного капіталу за підтримки європейських, американських — та будь-яких міжнародних фінансових інституцій. Але це питання можна вирішити тільки за умови, що розв’яжемо проблему боргів в енергетиці. Вони створені не війною, а адміністративними рішеннями, штучними тарифами і всім, що до цього докладається. Тому тут величезний виклик, і наскільки ефективно Україна зможе на нього відповісти, я вже передбачити не можу.

Про бізнес — дуже цікаво, якраз бачила на Facebook пост співзасновника “Нової пошти” Володимира Поперешнюка про те, що вхід підприємцям на енергетичний ринок обмежений ліцензіями, заборонами, скасуйте їх і бізнес швидко все поправить. Так би й було?

Я б не сказав, що є якісь заборони і що це зараз основна проблема. Багато людей словосполучення “технічні умови” розуміють хибно. Якось головний інженер однієї з компаній сказав те, що найкраще ілюструє ситуацію: ви зі мною домовитесь, а з трансформатором не зможете. Якщо немає можливості підключити без модернізації мережі об’єкт, то це неможливо і дерегуляцією тут нічого не вдієш, бо фізично це неможливо. А в нашому випадку — це зараз повсюди, бо мережі значно пошкоджені — і високовольтні, і розподільчі. І дуже часто, коли людина хоче побудувати генерацію, і каже — гроші є, знаю і можу підключити, їй відповідають: підключення коштуватиме 20 млн доларів. І підприємець вирішує, що його ігнорують, не хочуть співпраці. А там справді треба 20 млн, щоб підключити (я зараз реальний приклад навів, тільки спрощую в цифрах). І це частина завдання, яке будь-що має виконати держава, бо це ж ми хочемо нову генерацію мати.

Ці 20 млн можна включити в тариф компанії, яка є розподільчою в цьому регіоні, щоб вона сама побудувала необхідні потужності, щоб підключити генерацію (яка сама по собі ще 200 млн коштує). І такі проблеми, на жаль, не вирішиш регуляторно — тільки фізично. Мало документ прийняти, треба стовп купити, трансформатори поставити, дроти протягнути.