Більше дванадцяти років окупації Криму стали для України і випробуваннями, і уроками: саме тут держава вчилася документувати й розслідувати міжнародні злочини, не маючи доступу до території. Сьогодні ця робота дає перші відчутні результати: від арешту суден тіньового флоту до справ про злочини проти людяності. Водночас система, яка забезпечує відповідальність, залишається вразливою на всіх рівнях: недостатня кількість прокурорів, які займаються кримськими справами, брак політичної волі у парламенту на потрібні закони, Міжнародний кримінальний суд перебуває під тиском, а Міжнародний реєстр збитків не охоплює тих, хто постраждав до 2022 року.
Про це говорили представники прокуратури, міжнародних організацій та експертної спільноти на панельній дискусії «Крізь призму Криму: стратегічний погляд на ефективне правосуддя за найтяжчі злочини під час війни Росії проти України» під час П’ятого Міжнародного форуму Експертної мережі Кримської платформи, що відбувся наприкінці червня у Києві.
Правосуддя за злочини Росії у Криму: між реальними результатами й крихкістю системи
Більше дванадцяти років окупації Криму стали для України і випробуваннями, і уроками: саме тут держава вчилася документувати й розслідувати міжнародні злочини, не маючи доступу до території. Сьогодні ця робота дає перші відчутні результати: від арешту суден тіньового флоту до справ про злочини проти людяності. Водночас система, яка забезпечує відповідальність, залишається вразливою на всіх рівнях: недостатня кількість прокурорів, які займаються кримськими справами, брак політичної волі у парламенту на потрібні закони, Міжнародний кримінальний суд перебуває під тиском, а Міжнародний реєстр збитків не охоплює тих, хто постраждав до 2022 року. Про це говорили представники прокуратури, міжнародних організацій та експертної спільноти на панельній дискусії «Крізь призму Криму: стратегічний погляд на ефективне правосуддя за найтяжчі злочини під час війни Росії проти України» під час П’ятого Міжнародного форуму Експертної мережі Кримської платформи, що відбувся наприкінці червня у Києві.
Прецеденти, які змінюють правила
Перший заступник керівника прокуратури Автономної Республіки Крим та міста Севастополя Віталій Секретар розповів про те, що після початку повномасштабного вторгнення прокуратура змінила фокус: замість роботи переважно з наднаціональними механізмами — Міжнародним кримінальним судом, ЄСПЛ, ООН — вона почала взаємодіяти безпосередньо з окремими державами, щоб притягати конкретних осіб до відповідальності.
Ця стратегія, за його словами, вже дала перші результати: «Ви, напевно, всі знаєте кейс російського археолога, який був затриманий на території Республіки Польща, і рішення суду першої інстанції, який дозволив його видачу». Другий приклад — це затримання у Швеції судна, що вивозило зерно з окупованих територій через кримські порти: «Це був перший прецедент, коли судно тіньового флоту було затримано і заарештовано за запитом правоохоронних органів України іноземною державою».
Ефект від таких справ, за словами Секретаря, виходить за межі окремих вироків. Затриманий у Польщі археолог напередодні форуму заявив в інтерв’ю, що більше не поїде до Криму і переведе свої експедиції в інше місце, що є черговим спростуванням російських міфів про те, що Росія там веде свою легальну діяльність.
Паралельно прокуратура вибудовує справу нового для України типу — про позбавлення права на справедливий суд у Криму як злочин проти людяності, за заявою Центру прав людини ZMINA. «Ми зараз вибудовуємо модель, тому що на рівні обласних прокуратур загалом і в Україні не було досвіду розслідування саме злочинів проти людяності … збираємо весь матеріал, починаючи з 14-го року, аналізуємо, як будувалася правоохоронна система Російської Федерації, за якими принципами вона будувалася в Криму», — пояснив він. Це буде справа не про окремі епізоди, а про систему: масштаб і системність переслідувань цивільного населення на півострові.
OSINT-звіт як доказ у суді
Те, чого прокуратурі бракує в ресурсах, часто компенсує громадянське суспільство — і вже не лише як помічник у зборі свідчень. Ірина Барцицька, яка багато років працювала у прокуратурі Криму, а тепер керує проєктами американської організації Project Expedite Justice, розповіла про те, що звіти її команди на основі розвідки з відкритих джерел уже фігурують у судових рішеннях. «У нас є випадок винесення вироку харківським судом по 438-й [статті], коли фактично перший правопорушник отримав реальну міру покарання, і наш осінт-звіт був взятий за основу як додатковий доказ».
Найпомітніший приклад такої співпраці — «зерновий» проєкт, у межах якого організація підтримувала розслідування прокуратури Криму щодо розграбування української агропродукції. Слідству передали звіти про рух суден, супутникові знімки та базу російських фітосанітарних сертифікатів обсягом близько терабайта — докази того, що Крим використовувався як хаб для вивезення зерна з тимчасово окупованих територій . Утім, сенс цієї роботи Барцицька бачить ширше, ніж передача матеріалів. За її словами, метою було не аутсорсити роботу правоохоронного органу, а навчати й посилювати його спроможність: для слідчих проводили практичні воркшопи й відкривали доступ до професійних осінт-інструментів, без яких неможливий такий пошук. Від якості цієї роботи залежить, чи стане зібране доказом: осінт-звіт, наголосила вона, має містити посилання на першоджерела, щоб прокурор або слідчий міг самостійно їх оглянути, скласти протокол огляду й належним чином закріпити матеріали в кримінальному провадженні.
«Ми кожен день думаємо, чи цей суд виживе»
Якщо на національному рівні проблеми впираються у ресурси, то на міжнародному — в саму стійкість інституцій. Модераторка дискусії, голова правління ZMINA Тетяна Печончик, нагадала: Міжнародний кримінальний суд видав шість ордерів на арешт вищих посадовців Росії, включно з Путіним, але сам опинився під санкціями США й у внутрішній кризі — і вже тривалий час новин про українські справи від нього немає.
Ар’є Мора, адвокаційний менеджер Ukrainian Legal Advisory Group, чия організація безпосередньо взаємодіє з МКС, відповів прямо: «Коли навколо відбуваються буквально екзистенційні кризи, ми кожен день думаємо про те, чи цей суд виживе до наступного року, тому що є завжди загроза інституційних санкцій з боку Сполучених Штатів, яка дуже сильно вдарить по Міжнародному кримінальному суду». За його словами, робота триває, відомо про три пріоритети МКС по Україні: депортація дітей, атаки на критичну інфраструктуру й злочини в місцях утримання — але комунікація суду стала закритішою, й захистити його можуть тільки держави — учасниці Римського статуту: фінансуванням, виконанням ордерів, недопущенням виходу країн із системи.
На національному рівні Мора бачить схожу проблему — брак політичної волі. Пакет законопроєктів на доопрацювання імплементації Римського статуту, підготовлений міжвідомчою робочою групою, застряг. «Сьогодні є певна криза в парламенті, і немає одностайної політичної волі, достатньо сильної, щоб забезпечити принаймні розгляд цього законопроєкту у Верховній Раді», – зазначив правозахисник. А глибше — відсутність єдиної державної політики: стратегії окремих органів, за його словами, не охоплюють всю систему правосуддя щодо найтяжчих міжнародних злочинів.
Мора також звернув увагу на те, що відбувається з темою правосуддя на тлі мирних переговорів. За його словами, правосуддя в українському випадку не є гарантованим, і коли увага до нього знижується, постраждалі можуть втратити можливість відновити свої права й домогтися відповідальності за скоєні проти них злочини. «Тримати увагу і підтримувати ці процеси важливо паралельно з усіма іншими процесами, які відбуваються. Інакше є ризик інструменталізувати правосуддя. І це точно те, чого б ми не хотіли бачити», — наголосив він .
Реєстр збитків, у якому немає Криму
Масштаб проблеми Тетяна Печончик проілюструвала цифрою з сайту Офісу генерального прокурора: від початку повномасштабного вторгнення в Україні зареєстровано майже 245 тисяч воєнних злочинів і злочинів агресії — і це без урахування скоєного з 2014 року . За її словами, навіть якби воєнними злочинами займалися не п’ять прокурорів, а в сотні разів більше, жодна система й жодна країна не впоралася б із таким обсягом міжнародних злочинів. Що тоді робити сотням тисяч потерпілих?
Дарина Підгорна, правова експертка Товариства Рафаеля Лемкіна, запропонувала дивитися ширше за кримінальний процес — на позасудові механізми, які ООН визначає як елементи правосуддя перехідного періоду: сатисфакцію, реабілітацію, гарантії неповторення, репарації та встановлення правди. І саме тут, за її словами, — одна з найбільших несправедливостей чинної системи. Реєстр збитків для України охоплює лише період від 2022 року: наразі в цю репараційну рамку не заходить досвід кримчан, як і мешканців Донеччини й Луганщини, постраждалих до повномасштабного вторгнення. Причина, вважає вона, у тому, що до 2022 року окупацію на міжнародному рівні не сприймали як щось масштабне.
Проблема, за словами Підгорної, не у відсутності інструментів — окремі механізми та ініціативи в Україні вже існують, — а в тому, що всі вони працюють хаотично, непослідовно й несистемно. У державі немає гравця, який вів би питання відновного правосуддя до конкретної стратегічної мети або розглядав його як стратегічний напрямок деокупації, реінтеграції та постконфліктного примирення. Напрацьовувати ці політики, наголосила експертка, потрібно вже зараз — разом із міжнародними партнерами, які мають відповідний досвід, — щоб почати втілювати їх «з нульового дня деокупації», а не після того, як території буде звільнено
Правосуддя без поділу на «до» й «після» 2022 року
Нерівність між постраждалими 2014 й 2022 років має і людський вимір. За словами Віталія Секретаря, потерпілі з Криму нерідко відмовляються свідчити: люди розуміють, що увага до кримських справ і до злочинів, скоєних після повномасштабного вторгнення, неспівмірна, і не бачать сенсу давати свідчення. Дехто взагалі не усвідомлює, що став жертвою воєнного злочину: коли прокуратура починала першу справу про депортацію цивільного населення, багато людей вважали, що виселення за відмову від російського паспорта — це те, що окупант нібито «має право» робити.
Водночас саме кримські справи, наголосив прокурор, довели: практики, які Росія відпрацювала на півострові, вона повторила на інших окупованих територіях. Коли у 2022 році відкрилися катівні Херсонщини та Київської області, слідчі побачили те, що вже роками фіксували в кримінальних провадженнях щодо Криму. «Людей так само прив’язували скотчем до стільців. Людей так само катували струмом. Людей так само били в підвалах і так само знущалися через те, що вони цивільне населення, незахищене, і стоять на стороні України. Немає жодної різниці між цими жертвами», — сказав Секретар.
Із цим він і звернувся до присутніх на форумі дипломатів — доносити до своїх столиць, що жертви 2014 й 2022 років рівні. «Для того, щоб ми забезпечили не однобоке правосуддя, не правосуддя з 2022 року, а дійсно реальне правосуддя, нам треба говорити про цих жертв як однакових у їхніх правах», — підсумував прокурор.