Ще півтора року тому розмови про військове звільнення Криму вважалися нереалістичними, а саме питання півострова партнери України воліли «виносити за дужки». Сьогодні ситуація змінилася: операція з ізоляції Криму позбавляє Росію можливості використовувати півострів як військовий плацдарм, а західні аналітики вперше заговорили про перемогу України. Водночас, як зазначили учасники панельної дискусії «Крим як константа: стратегія звільнення в умовах геополітичних змін» на П’ятому міжнародному форумі Експертної мережі Кримської платформи, міжнародний контекст за цими змінами не встигає — і саме зараз Україні потрібно дипломатично закріпити здобуте.
Модераторка дискусії, координаторка безпекового треку Експертної мережі Кримської платформи й заступниця голови правління Центру оборонних стратегій Аліна Фролова окреслила цей розрив на початку розмови: «Зараз вперше, напевно, за останні два тижні я почала чути від західних аналітиків, що Україна виграє цю війну». Проте глибинної дискусії серед партнерів — про сприйняття військового звільнення Криму і про те, як дипломатично працювати з ним далі, — поки немає.
Не блокада, а оперативна ізоляція
Генерал-майор Ілля Павленко, у 2015–2020 роках заступник начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони України, пояснив, що змінилося у військовій ситуації навколо Криму: Україна перейшла від ударів по окремих військових цілях до системного тиску на здатність Росії використовувати півострів. «Територія Криму не є вже таким безпечним тилом, а перетворилася на небезпечний військово-логістичний хаб», — сказав він. При цьому військовий наполягає на точності формулювань: «Не йдеться про блокаду Криму. Це скоріше правильно називати “оперативною ізоляцією спроможностей російської військової машини” в окупованому Криму» — мета не ізолювати людей, а позбавити Росію можливості перекидати на півострів пальне, зброю та резерви.
Ізоляція, за словами Павленка, руйнує модель «непотоплюваного авіаносця», яку Москва вибудовувала роками, змушує Росію розпорошувати ресурси між фронтом і обороною Криму та, головне, повертає Крим у переговорні реалії — адже дипломатія без важелів тиску, за його словами, схожа на прохання, а не на позицію сили. Готуватися до повернення півострова, наголосив він, треба вже зараз і всіма інструментами, адже Росія готувалася до захоплення Криму десятиріччями.
Морська війна: санкції, які працюють, і ті, що імітуються
Андрій Клименко, керівник моніторингової групи Інституту чорноморських стратегічних досліджень й головний редактор BlackSeaNews змалював загальну картину: через удари українських сил оборони по нафтопереробних заводах Росія втратила значну частину потужностей з переробки нафти, тож дедалі більше сирої нафти йде одразу на морський експорт. Чорне море, за його словами, перетворюється на один з головних маршрутів цього експорту, витісняючи з другого місця Далекий Схід, — і ця динаміка наростає з місяця в місяць. Висновок аналітика — морську складову війни треба посилювати, блокуючи експортні потужності Росії в портах, яких після виведення з ладу Туапсе залишилося два: Новоросійськ і Тамань.
Європейські ж затримання суден тіньового флоту Клименко оцінив жорстко: «Я досі вважаю, що це скоріше імітація» — судна без прапора затримують, як того вимагає конвенція ООН з морського права, але все завершується штрафом капітанові й умовним терміном, після чого танкер відпускають. Клименко також навів приклади того, як партнери на практиці ставляться до власних заяв про підтримку санкцій. За його словами, Туреччина стала другим після Індії морським покупцем російської нафти, а до турецького порту Іскендерун нещодавно зайшов балкер із зерном, вивезеним з окупованого Криму. Він порівняв це з попереднім подібним випадком, коли судно з краденим зерном зайшло до порту в Ізраїлі й викликало міжнародний резонанс: «Зараз я щось не чую про міжнародний скандал». Грецькі ж судновласники, за його словами, перевозять половину непідсанкційної російської нафти, тоді як Греція блокує відповідні пропозиції в пакетах санкцій ЄС: «Це лицемірство. І зараз той етап, коли це лицемірство має бути публічно висвітлено».
Звідси його заклик до експертної спільноти: прямо казати іноземним колегам, що Україна звільнятиме окуповані території й виходитиме на кордони 1991 року.
Стратегічна дилема Путіна
Військовий аналітик, директор New Geopolitics Research Network Михайло Самусь запропонував дивитися на Крим ширше за військову логіку: «Крим, насправді, — це центр гравітації цієї війни. Більше того, Крим — це центр гравітації Російської імперії поточного видання». Саме рішення про окупацію півострова у 2014 році, за його словами, запустило всю подальшу ескалацію, і саме тому виведення Криму «за дужки» переговорів було геополітичною помилкою партнерів.
Ізоляція півострова, змоделював Самусь, ставить Путіна перед стратегічною дилемою: зупиняти активні дії на Донбасі й рятувати Крим — або діяти за «курським шаблоном», ігноруючи загрозу до останнього. При цьому відповідальність за розвиток подій, вважає аналітик, партнери фактично передали Україні: «Жодна країна ні Європи, ні світу зараз не може взяти на себе відповідальність за подальший розвиток подій і передає це повністю Україні. От якщо Україна зможе — тоді нас підтримають». Ставка в цій грі, за словами експерта, максимальна: «Якщо Крим буде втрачений — для путінської імперії це вже буде початок кінця».
Погляд з Вашингтона: вікно можливостей і ризик заморозки
Директор Євразійського центру Atlantic Council Джон Хербст визнав, що за останні два місяці змінив свій прогноз: наступальна кампанія, яку сили оборони України ведуть приблизно з квітня, вплинула на позицію Росії настільки, що війна може завершитися впродовж двох років, а можливо, і раніше. Змінюється й риторика Вашингтона: віцепрезидент припинив казати, що Україна ніколи не переможе, а президент Трамп останніми тижнями публічно визнає успіхи українських військових. Головний ризик Хербст бачить у поверненні ідеї заморозки: «Якщо Путін завтра скаже, що він готовий припинити стріляти, якщо російські війська залишаться там, де вони зараз є, я не думаю, чесно кажучи, що американці будуть проти цього. Тому у вас питання в тому, щоб повернути якомога більше території, наскільки це можливо». Поки що, за його оцінкою, Путіна рятує від такого кроку власна впертість — і цим вікном Україні варто користуватися.
Сценарії російської ескалації у відповідь на можливу втрату Криму Хербст оцінив стримано: посилення ударів по Україні мало що змінить стратегічно, «горизонтальна ескалація» проти країн НАТО має ймовірність близько 10%, а застосування тактичної ядерної зброї — ще менш імовірне: воно не вплинуло б на військову ситуацію, викликало б невдоволення Китаю, а Путін, роками нахваляючись ядерною зброєю, так її і не застосував.
Завдання на рік: не дати винести Крим за дужки
Відповідаючи на запитання модераторки про цілі на наступний рік, Павленко сформулював головний принцип: «Якщо війна завершиться, але Крим залишиться військовим плацдармом Росії, то це не буде завершенням війни. Це буде пауза перед її наступним етапом, тому що Кремль має стратегічні імперські амбіції, і Крим є золотим ключиком для їх досягнення». Самусь додав практичне завдання для експертів: готувати західних партнерів до правильної реакції на наслідки ізоляції півострова, бо Росія неодмінно розгортатиме кампанію про «гуманітарну катастрофу», в якій звинувачуватиме Україну.
Завершилася дискусія нагадуванням про те, заради кого все це робиться. Підтримавши репліку голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова про долю корінного народу півострова, Фролова підсумувала: деокупація важлива насамперед з точки зору людей — кримських татар, які чинять спротив, і всіх українців, що залишаються на окупованих територіях. Експертній спільноті, за її словами, час переходити від теорії про те, що деокупація можлива, до формування практичних аспектів того, як вона відбуватиметься.
